Клуб "Сатурн" запрошує молодь до занять у гуртках за програмою "Школа безпеки"
Четверг, 23.03.2017, 08:09

Дитячо-юнацький військово-патріотичний клуб "Сатурн"

Календарь
«  Март 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • Статистика
    Рейтинг@Mail.ru

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Житомирське обласне відділення ВГДР "Школа безпеки"

    Главная » 2014 » Март » 28 » Розповідь,Бережіть природу-наш спільний дім,Кулібаба Дарія,16 років.
    16:07
    Розповідь,Бережіть природу-наш спільний дім,Кулібаба Дарія,16 років.
    Бережи природу-наш спільний дім
    Я пам’ятаю чарівливий запах лісу,
    Той світанково-ніжний аромат,

    і сріблом причаровану прозору
    ледь завісу, і вогників небесних
    крізь дерева зорепад.
    Природа…Споконвіків зачаровувала вона нас своїми веселковими барвами, буянням трав, пахощами квітів. Наче своєрідна домівка оберігала від злих духів, охороняла родинний вогонь, дарувала радість, щастя, натхнення. Вона наша спільна матінка-годувальниця, що створила стільки чудес: і поле, і гори, і ліс…Та найбільше, напевно, я люблю ліс.
    Часто доводиться мені бувати у лісі, гуляти заплутаними стежинами, чути тихий шелест мокрого листя під ногами. Приходжу сюди завжди із задоволенням, адже ліс – це особливе місце, тут ти почуваєшся водночас і наодинці зі своїми думками, і в оточенні дивного світу краси та магії. Магії…А чому б і ні? Можливо, мавки та діди-лісовики існують не лише у казках та легендах…Принаймні завжди, коли заходжу углиб нетрів, де сонячні зайчики ледве-ледве проскакують крізь розлоге гілля, я зовсім не лякаюся, а навпаки, згораю від цікавості: дуже мені хочеться заглянути у цей міфічний світ хоча б на секунду…Іноді навіть відчуваю грайливі смішки лісових принцес, які то виглядають з-за кремезних дубів, то знову за ними ховаються. Напевно, жартують зі мною…Ох…Та не тільки магія чарує у лісі…Його дари, його плоди – ось головний скарб. Пригадую, як одного разу знайшла ціле сімейство боровиків: до міцного тата притулилася товстенька мама, а навколо – купка маленьких грибенят. Довго не могла натішитися тією знахідкою: обіймала її, фотографувала, вихвалялася перед батьками. То були хвилини справжніх, щирих дитячих емоцій! Пізніше, коли трохи підросла, то зовсім не втратила захоплення лісом. І зараз я люблю гладити ніжну кору молодої сосни, вдихати терпко-свіжий запах зимової хвої…Чарують мене й велетні-дуби з їх розлогими кронами, адже поряд з ними відчуваю себе зовсім маленькою, тендітною. Люблю спостерігати за трудівницями-мурашками, які проклали собі доріжки по всьому лісу й усе несуть і несуть щось, заклопотані, до своєї домівки. Особливо захоплююся звучанням пташиних голосів, що переливаються, з’єднуються, утворюють життєдайне джерело – музику…
    Із часом ця краса закохує мене все більше і більше, бо розумію, що у природи немає поганої погоди, вона завжди досконала, різнобарвна, чудова. Коли б я не прийшла до лісу, він завжди зустріне радісно, сонячно, привітно. Пам’ятаю, якось весною, відійшовши від веселої компанії друзів, я знайшла чарівну блакитну поляну. Вона була заквітчана ніжними пролісками, наче першими промінчиками сонця. Здавалося, що й небо, й земля – все злилося воєдино, накрило галявину легкою ковдрою. Я боялася поворухнутися, ступити крок, щоб не зіпсувати це диво, не порушити гармонію краси.
    Ліс…Ох, як я люблю тебе…Ти робиш мене мудрішою, надаєш мені сил, вчиш бачити прекрасне навколо, цінувати все живе, даруєш насолоду й захоплення, підбадьорюєш, надихаєш. Буває, що рука так і тягнеться вирвати гілочку конвалії, але я розумію: не можна псувати рослину, вбивати живу істоту, витвір фантазії нашої неньки-природи…Тоді легенько нагинаю її до себе, з цікавістю заглядаю в середину біленького дзвіночка, вдихаю солодкий аромат…і відпускаю. Рости, цвіти, даруй радість зустрічі іншим людям! Мимоволі ловлю себе на думці: « А що ж я можу зробити для тебе, красеню - лісе?» Поки що небагато…Але точно знаю, що хочу змінити світ та природу навколо себе на краще. Прагнення до цього передалося, напевно, від мого дідуся. Він – лісівник, його щоденна копітка праця – захищати та оберігати ліс. Завжди, коли бачу його спрацьовані руки, думаю: «Скільки дерев вони посадили, скільки добра зробили для мене, для матінки-природи». Я і сама багато разів саджала ліс. Маю надію, що побачу, як підростуть маленькі сосни і ялинки, як змужніють юні дубочки, наберуться сил стрункі берізки, розкинуть свої віти гнучкі верби. Найбільшим щастям для мене буде знати, що гуляють тут мої діти та внуки, що пишаються вони мною так само, як і я своїм дідусем.
    З часом розумію, що усе змінюється: з’являються нові захоплення та інтереси, проте незмінним залишається одне – моя любов до природи. Її не описати словами, не виразити у пісні чи у вірші. Вона живе у серці, у душі, у кожній клітині тіла, бо природа для мене – це вже давно не просто диво чи хобі, це мій спосіб життя, мій оазис, моя домівка. З усіх сил бережу свій дім – рідну природу, адже вона потрібна мені, моїм дітям та внукам. Вони ходитимуть по землі, по якій ходимо ми з вами, вдихатимуть свіжий запах повітря, милуватимуться заходом сонця…І все це – завдяки природі. Коли бачу, що її псують, виривають серце, паплюжать, то розумію, що це не просто її біль, це мій біль, біль століть та усього народу, це нищівний удар майбутнім поколінням. Отож дбаймо про майбутнє, любімо природу усією душею!
    Категория: Баранівський район | Просмотров: 308 | Добавил: baranivka | Рейтинг: 2.0/1
    Всего комментариев: 0
    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
  • Етапи районного змагання "Сокіл"( "Джура") (30)
  • Спальники і гідрокостюми (3)